Тонка, лірична фортепіанна музика Фредеріка Шопена; полонез, ноктюрн і вальс об'єднані Михайлом Фокіним в хореографічну сюїту і згодом сприймаються як єдине ціле. На сцені оживає тонкий фантастичний світ легкокрилих сильфідів; існуючі лише в уяві танцюючого юнака.

​У «Шопеніані» кордебалет постійно пов'язаний з партією солістів. Кордебалет супроводжує соліста, потім розробляє власну хореографічну тему і згодом передає танець назад солісту. Одна поза плавно перетікає в наступну, ніби малюючи єдину чарівну картину. Рухи рук балерин настільки розкуті, що доповнюють художню рефлексію крилатих сильфід. Зап’ястя і передпліччя танцюють у ритмі музики. Саме завдяки цій плавності танець здається одночасно ширяючим і ніжним, як романтична мрія.